червоне

(no subject)

я чула, ти з тих, хто пише щоденники
оті, що пускають наново спогади
твій всесвіт завжди із собою - всередині
а де наші спільні.. та бознаде

я чула, що спритним рукам підкоряються
і сердце і голос навіть не втрутяться
з тобою ніколи нічого не станеться
так можна і звикнути і звихнутися
червоне

роблю, що саме в руки йде

сьогодні маю вечірку на одного + найменші кошенята
це відчувається, як повний коморт з халвою і пряниками (ну да, не блекджеком і шльондрами) при умові повної емоційної ізоляції
довгих щасливих років любому Джекі, ода смаженим котлетам з кабачків і хатнім клопотам
власне, якщо це якийсь черговий левел-ап, то принаймні маю рівень без нарікання на долю і сякий-такий ритм, з якого не хочеться випадати. суто жіночі бонуси на рівні косметики, фітнесу, домашніх спа-процедур і корегуючої білизни дають +10 до бажання піднятися з підлоги
не знаю чи добре приймати за норму цей стан речей, але руки не опускаються і хай так
  • Current Music: Jackie Chan – High Upon High
червоне

цінне вміння вибачатися

коли возишся у своїх почуттях, то наче тонеш і виринаючи тільки хапаєш трохи повітря, не те щоб трохи зрозуміти, впорядкувати чи роздивитися зверху, що ж там таке не дає видряпатися. от тому будь-які рішення чи висновки, зроблені на емоціях - не дуже вірні і постійно з перегибом у ту сторону де більше страху, гордості та інших почуттів, які порушили баланс і довелося намочити не тільки ноги, а ще й поплавати без задоволення
ну а я наче зараз перестала панікувати, як то на воді буває найзгубніше. наче
щоб вижити, треба уміло і майже ювелірно використати кожні найменші шанси і можливості - це як дійти до місця призначення по точному маршруту, а не кружляти у радіусі кількох десятків кілометрів. і якщо машиною можна покружляти ще, витратити хай навіть роки на пошуки потрібних кординат, то у випадку, коли реально мозок здається від недостачі кисню, коли у справжньому житті лагідно охоплює депресія - рухатися треба швидко. треба хапатися за все, що допоможе врятуватися. бо в глибину депресії тільки один шлях і вибиратися - тільки назад
сьогодні тримає на грані музика, на своїй глибині я її ще чую
"коли води буде хоча б до пояса", дістану з гардеробу гітару
добре було б, якщо хтось би простягнув руку, але здається, я так сильно робила вигляд, що у мене все в порядку, що вже ніхто й не звертає уваги
дарма, я то робила
до зустрічі у цьому житті
червоне

Прекрасна пейзажна алея, Київ

3 мами, 11 дітей і одна собака Дуся

Сфотографувати усі пригоди у мене не було жодної можливості, проте дещо таки залишиться на пам`ять.
Наприклад, оця мильна кулька. Їх було безліч, дуся ловила їх зубами, а діти скакали як коні, поки половину мильної води не вилили в траву, як це зазвичай буває


Read more...Collapse )